Історія Приморська. Ногайське підпілля

Історія Приморська. Ногайське підпілля

В дні шанування Перемоги у Другій Світовій війні та спогади про подвиги людей що захищали ціною свого життя нашу країну на сторінці в Приморськ історичний | ГО "Спілка краєзнавців Приморська" історик Тетяна Порохня опублікувала цікаву статтю про Ногайське підпілля, про людей що брали участь у партизанській війні проти фашистських загарбників:

"В міському парку на ділянці Меморіалу другої світової війни в пам’ять про наших батьків, дідів та прадідів, що не повернулись з війни, лежать плити з їх іменами. Вони загинули, захищаючи свою землю, свої сім’ї, свої домівки від загарбників, що прийшли відняти у них найдорожче, а їх самих та їх дітей перетворити на рабів.

Історія Приморська. Ногайське підпілля, фото-1

Але, мабуть, не всі зараз в Приморську знають, що на останній плиті висічені імена людей, що ніколи не були солдатами діючих армій, вони не покидали наше містечко в часи окупації, але все ж віддали свої життя, щоб їх діти і внуки жили в вільній країні.

Зараз важко правдиво писати про ті часи, бо ми не жили в них. Очевидців майже не залишилось. А свідчення, які вони залишили нам, дуже суперечливі. Мабуть, ще й тому знадобилось майже 20 років, щоб осмислити пережите в окупації, щоб «страсти поутихли», як кажуть. Цілих 20 років після війни імена цих людей спогадували тільки невтішні рідні. Нацисти схопили більшість підпільників, здебільшого мешканців Ногайська, 3 (за іншими джерелами - 4) березня 1943 року, майже всіх в один день по доносу зрадника. Їх відвезли до Бердянська, де цілий місяць катували та допитували. Всіх, за виключенням двох жінок, які змогли втекти з тюрми, розстріляли 10 квітня 1943 року в Мерліковій балці, передмісті Бердянська, де масово розстрілювали євреїв. Чому вони загинули? Що вони скоїли, ці люди? Що вони взагалі могли в умовах маленького степового містечка зробити, де всі у всіх на виду, де всі майже всіх знають змалку?

Історія Приморська. Ногайське підпілля, фото-2

Згуртувавшись навколо керівника, Ліпченка Сергія Антоновича, колишнього директора Обіточинської семирічки, ці сміливці робили те, що було можливо в тих умовах: збирали ліки, продукти, одяг для наших військовополонених, яких в Ногайську в перші місяці окупації було дуже багато: 18-ту і частково 9-ту армії Південного фронту в перші дні жовтня біля Бердянська було оточено ворогом і розбито, в полон потрапило більше, ніж сто тисяч наших воїнів, умови утримання їх були жахливі. Деякі сприймали ці події, як катастрофічні для радянської армії, від яких вона вже ніколи не отямиться. Але справжні патріоти не мали таких настроїв.

Через медперсонал вони здійснювали допомогу пораненим та організували їх втечі, зібрали радіоприймач, щоб слухати свіжі сводки з фронтів, писали листівки і розповсюджували в місті та в навколишніх селах, а ті з них, хто працював в МТС, неякісно ремонтували німецьку техніку, збирали зброю. Щоб мати можливість дізнаватися про плани окупантів щодо місцевого населення, працевлаштувались в комендатуру, в поліцію, викрадали бланки для перепусток, ухитрялися прочитувати списки молоді, призначеної для відправки до Германії, і попереджували через надійних людей. Конспірація була сувора. Учасників підпілля було розділено на п’ятірки, люди в котрих не знали, чим займаються члени інших п’ятірок. Так було за задумом, але в реаліях щось пішло, мабуть, не так... Слід також зазначити, що принаймні 5 підпільників уникли арешту і розстрілу. Ногайська підпільна група входила до складу партизанського об'єднання "Червона шапка", яке діяло на території Запорізької області. Загальне керівництво та коордінацію дій здійснював Романовський Григорій Констянтинович (1895-1964).

Після окупації в Ногайську знайшлися люди, які звинуватили розстріляних людей в співпраці з окупантами. Вони розповідали, що ніякого підпілля в Ногайську не було: не лунали постріли та вибухи, не пускали потяги під укіс, і взагалі, тут було тихо. По завданню обкомів тільки в 1960-ті було проведено слідство (мабуть, приурочене до 20-річчя Перемоги), опитано рідню підпільників та інших свідків – і, нарешті, вшановано пам’ять загиблих.

На офіційному рівні всім членам ногайського підпілля було надано статус учасників руху опору окупаційному нацистському режиму, декілька з них нагороджено урядовими нагородами посмертно, їх імена занесено в Книги Пам’яті України. Одна з вулиць Приморська носить ім’я керівника ногайського підпілля, Ліпченка Сергія Антоновича. По матеріалах розслідування в 2005 році в Запоріжжі було видано книгу «Запорізький архів Народна війна 1941-1944 Антифашистський рух опору на території Запорізької області Збірник документів і матеріалів».

Згадаємо всіх загиблих підпільників-земляків поіменно:

Барановський Євген Миронович Бредихин Василь Іванович

Власов Андрій Федорович Галігузов Іван Миколайович

Голубов Віктор Григорович Гусинська Ольга Іванівна

Гусинський Семен Омелянович Заболотний Петро Іванович

Захаров Микола Миколайович Кирсанов Олексій Іванович

Лазаренко Іван Миколайович(?) Ліпаткін Федір Васильович

Ліпченко Сергій Антонович Поздняков Тихон Тарасович

Прядко Іван Миколайович Росляков Михайло Єфремович

Сочинський Франц Іванович Тисленко Іван Миколайович

Шипанов Адольф Павлович

Вічна пам’ять героям!

(При написанні замітки використано матеріали Приморського краєзнавчого музею, за що робітникам музею - велика подяка)."

06137 історія Ногайська Ногайське підпілля Друга Світова
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции
Оцените первым
(0 оценок)
Пока еще никто не оценил
21 просмотр в июне
Пока никто не рекомендует
Авторизируйтесь ,
чтобы оценить и порекомендовать
Комментарии